Розділ 4. Ветеринарна арахнологія
Лекція 15
Тема: Саркоптоз, псороптоз, хоріоптоз.
План
- Визначення захворювання.
- Характеристика збудника.
- Цикл розвитку збудника.
- Епізоотологічні дані захворювання.
- Патогенез.
- Клінічні ознаки хвороби.
- Діагноз хвороби.
- Лікування та профілактика хвороби.
Саркоптоїдози — хвороби тварин, що спричиняються акариформними кліщами з надродини Sarcoptoidea. Остання, як зазначалось вище, включає дві родини: Sarcoptidae (роди Sarcoptes та Notoedres) і Psoroptidae(роди Psoroptes, Chorioptes і Otodectes). Ось тому за родовою належністю збудника діагностують захворювання саркопгоз, нотоедроз, псороптоз, хоріоптоз та отодектоз.
Саркоптоз тварин
Саркоптози спричиняються саркоптозними (зудневими) кліщами з роду Sarcoptes. У домашніх тварин паразитують зудні таких видів: Sarcoptes suis— у свиней. S.egui — у коней, S.caprae — у кіз, S.canis— у собак та інші.
Морфологія збудників. Саркоптозні кліщі мають кулясте тіло завдовжки 0,25—0,5 мм. Ротовий апарат гризучого типу, підковоподібний. Дві передні пари кінцівок товсті і виступають за край тіла. Дві задні пари ніг короткі. У самок на перших двох парах кінцівок, а у самців на першій, другій і четвертій парі є присоски .
Біологія розвитку збудника. Зудневі кліщі — внутрішньошкірні паразити. Вони прогризають ходи в субепідермальному шарі шкіри . Тут самки відкладають яйця. Внаслідок росту шкіри господаря субєпідермальний шар переходить в епідермальний, таким чином, личинки, а потім німфи поступово переміщуються на шкіру. Самці спарюються з німфою II стадії розвитку. Остання переходить на нові ділянки шкіри або на іншу тварину і тут відкладає яйця вже після перетворення в самку.
Одна генерація зуднів розвивається за 2—3 тижні. В навколишньому середовищі вони виживають не більше як 2 тижні. При переході на специфічного живителя саркоптеси можуть спричиняти псевдокоросту.
Епізоотологія. Зараз в Україні найчастіше саркоптозом уражуються свині, рідше кози та лисиці. Переважно джерелом інвазії є хворі тварини. Навколишнє середовище може бути резервуаром збудника тільки при сприятливих умовах для нього.
Патогенез. Зудні механічно порушують цілісність епідермісу, подразнюють нервові закінчення і капіляри шкіри продуктами свого метаболізму. Це спричинює утворення в товщі шкіри дрібних вузликів та міхурців. При розчісуванні вони лопаються, лімфа, що витікає з них, висихає і перетворюється в"кірочки. Лімфа також склеює волосся в пучки, внаслідок чого прискорюється облисіння. При лопанні вузликів та міхурців утворюються виразочки. Вони, а також розчоси, зсадни та епітеліальні ходи легко інфікуються. Мікроорганізми посилюють запальний процес, який поширюється також на потові та сальні залози шкіри. Внаслідок цього живлення волосся порушується, шерсть випадає.
На таких ділянках відмічається гіперкератоз. Шкіра стає менш еластичною, збирається в складки. Останні покриті кірочками, під якими здебільшого збирається гнійний ексудат. Внаслідок порушення теплорегуляторної функції шкіри хворі на саркоптоз тварини легко простуджуються.
Симптоми. Інкубаційний період 1—2 тижні. Перебіг хвороби у поросят переважно гострий та підгострий, у підсвинків — хронічний, у дорослих свиней — субклінічний. Основна клінічна ознака — сверблячка уражених ділянок шкіри. Спочатку уражується шкіра вушних раковин, потім — повік, щік. Пізніше патологічний процес поширюється на інші ділянки тіла. Частіше це вим'я у свиноматок та мошонка і препуцій у хряків. Улюблені місця паразитування саркоптесів у кіз — голова і бічні ділянки тулуба, у великої рогатої худоби і коней — голова і шия, у собак — голова, корінь хвоста і препуцій.
Діагноз. Ставиться за епізоотологічними та клінічними даними, а також при виявленні зуднів у зіскрібках з шкіри. Останні роблять скальпелем до появи сукроватиці в центрі ураженої ділянки в декількох місцях. Матеріал вміщують у керосин або 10%-ний луг, а потім досліджують під мікроскопом.
Псороптоз тварин
Псороптоз спричиняється кліщами-нашкірниками з роду Psoroptes родини Psoroptidae.На тваринах паразитують види псороптесів: Psoroptes bovis— на вівцях, P.bovis— на великій рогатій худобі, Р.едиі — на конях, Р.сипісиli — на кролях. Особливо великої шкоди це захворювання може завдавати тонкорунному вівчарству.
Морфологія збудника. Тіло овальної форми, завдовжки до 0,8 мм. Хоботок ви-довжений, колючо-сисного типу, ним паразит проколює епідерміс і смокче лімфу. У самок є присоски на довгих сегментованих стерженьках на першій, другій і четвертій парах кінцівок; на третій парі — дві щетинки. У самців присоски розміщенітак, як у самок, за винятком того, що на четвертій парі ніг вони рудиментовані. У самців також добре розвинені олістомальні лопаті і є два присоска на задній частині тіла .
Біологія розвитку збудника. Нашкірники адаптовані до паразитування на шкірі, переважно на її ділянках, вкритих довгим волоссям, а також у вушних раковинах. Розмножуються псороптеси тільки на тілі живителя, в навколишньому середовищі виживають тільки короткий час. У своєму розвитку проходять фази яйця, личинки, протонімфи, телеонімфи та імаго. Самці розвиваються від яйця до статевої зрілості за 14—16 діб, самки — за 18—20. Личинка розвивається в середньому за 3—6 днів, німфа — за 6-11, імаго — за 2— З дні. Самці спарюються з другою німфою (телеонімфою), яка запліднюється тільки після метаморфозу її в самку. При оптимальних умовах (високій вологості пришкірного повітря і відповідній температурі) пара нашкірників за рік дає багатомільйонне потомство.
Епізоотологія. Тварини уражуються при контакті з хворими, а також через підстилку приміщень, предмети догляду, кущі на пасовищах тощо. Для псороптозу характерна сезонність. Це зумовлене тим, що в осінньо-зимовий період внаслідок підвищеної вологості, інколи неповноцінної годівлі cпостерігається інтенсивне розмноження кліщів. До мінімуму знижується інтенсивність псороптозної інвазії у овець після стрижки.
При високій вологості у овець протягом року може розвинутись 9—10 поколінь нашкірників: 4 — взимку, 2 — навесні, 1 — влітку, 2—3 — восени.
Тварини з низькою резистентністю організму уражуються частіше.
Патогенез. Псороптеси, подразнюючи шкірні рецептори, спричиняють сверблячку. Такі ділянки шкіри тварини розчісують, гризуть, при цьому виникають пошкодження шкіри, зволоження шерсті слиною. Це сприяє розмноженню паразитів. Дерматити, що виникають внаслідок травмування, ускладнюються із-за токсичного впливу слини кліщів, яка потрапляє в ранки при проколюванні шкіри паразитами. З ранок витікає також лімфа, яка з часом загусає, висихає до кірочок, що щільно покривають уражені ділянки шкіри. До складу таких кірок входять клітини відмерлого епідермісу, різний бруд, виділення шкірних залоз. Запальний процес ще більше ускладнюється не тільки продуктами метаболізму кліщів, а й гнійною мікрофлорою, функціональний стан шкіри порушується. Продукти лізису загиблих кліщів, розпаду тканин шкіри, токсини кліщів та мікробів всмоктуються в кров, патогенно діють на центральну нервову і ретикуло-ендотеліальну системи, механізми імуно-біологічного захисту.
Симптоми. У овець псороптоз має гострий, підгострий, хронічний і субклінічний перебіг, у великої рогатої хвороби та коней — переважний хронічний, у кролів — вушна форма псороптозу.
Гострий та підгострий перебіг хвороби спостерігається в холодний період року, за несприятливих умов утримання та годівлі.
У овець при псороптозі спостерігається свербіж, що посилюється вночі, особливо при утриманні тварин у тісних приміщеннях. Частіше уражуються ділянки попереку спини, тобто ті місця, де найгустіша вовна.
У великої рогатої худоби часто уражуються ділянки шкіри на холці, шиї, біля кореня хвоста. При сильному ураженні характерна складчастість шкіри внаслідок втрати її еластичності. Хвороба може мати перебіг за типом мокнучої екземи. У хворих порушується обмін речовин, з сечею виділяється значна кількість білка. Еозинофілія досягає 37%.
На псороптоз частіше хворіють дорослі кролі. При тяжкому перебігу спостерігають наявність кірок у вушних раковинах, виділення з вух смердючого ексудату, болісність вух. Переважно хвороба ускладнюється запаленням середнього та внутрішнього вуха, іноді мозкових оболонок. У випадку останнього кролик гине.
Діагноз. Ставлять на основі епізоотологічних та клінічних досліджень. У сумнівних випадках необхідні лабораторні дослідження зскрібів, відібраних на межі уражених та здорових ділянок шкіри, із свіжих, ще неущільнених місць. Досліджувати можна також пришкірну частину шерсті. Кірки пом'якшують 10%-ним розчином їдкого лугу або гасом 5—10 хв. Потім продивляються під мікроскопом при малому збільшенні в затемненому полі зору або під лупою. При цьому виявляють кліщів, частини їх тіла і яйця. Свіжий матеріал можна підігрівати до 25—30°С і продивлятись на чорному фоні — псороптеси мають вигляд білих рухомих крапок.
Хоріоптоз
Хоріоптоз — захворювання, що спричиняється кліщами з роду Chorioptes— які живляться відмерлими клітинами епідермісу. На великій рогатій худобі паразитують Chorioptesbovis, на конях — Ch.egui, на козах — Ch.caprae, на вівцях — Ch.ovis.
Морфологія збудника. У шкіроїдів тіло овальне, 0,3—0,5 мм завдовжки, ротовий апарат гризучого типу, має вигляд тупого конуса. У самок присоски на першій, другій і четвертій парах кінцівок, сидять на коротких несегментованих стерженьках. У самців присоски є на всіх кінцівках .
Біологія розвитку збудника недостатньо вивчена. Передбачається, що вона аналогічна такій у нашкірників.
Епізоотологія. Хвороба зустрічається переважно взимку, частіше хворіють тонкорунні вівці, особливо там, де не проводяться профілактичні протикоростяні заходи.
Джерело збудника — хворі тварини. Дорослі тварини більш сприйнятливі до хоріоптозу, ніж молодняк.
Патогенез та симптоми. Шкіроїди живляться кліти-нами шкіри, що відшарувались. Внаслідок подразнення шкіри кліщами епітелій злущується, порушується утворення епітеліального шару і настає посилений ріст епідермальних клітин. Патологія, що спричиняється кліщами-шкіроїдами, схожа у всіх видів тварин, але локалізація хоріоптозного процесу має свої видові особливості.
У овець уражуються спочатку задні кінцівки. Захворювання супроводжується злущенням епідермісу, утворенням кірок, сверблячкою в ділянці путових суглобів.
У кіз уражується шкіра кінцівок, а при тривалому перебігу хоріоптозу процес поширюється на ділянку лопаток. Спостерігаються сильна сверблячка, злуидення епідермісу та випадіння шерсті.
У великої рогатої худоби уражуються шкіра кінцівок та корінь хвоста.
Хоріоптоз коней характеризується тим, що шкіроїди паразитують спочатку на ногах та в ділянці щіток. Сверблячка особливо інтенсивна вночі. Хворі коні при цьому часто переступають ногами, намагаються дістати місця, що сверблять, зубами.
Діагноз на хоріоптоз ставлять за клінічними ознаками і підтверджують його результатами мікроскопічних досліджень зіскрібків, взятих з центру ураженої ділянки.
Отодектоз
Хвороба котів і собак спричинюється кліщами Otodectes cynotis родини Psoroptidae, характеризується ураженням зовнішнього слухового ходу, барабан-ної перетинки й супроводжується свербежем, розвитком дерматиту, отиту.
Збудник. Кліщ-шкіроїд має плоске тіло овальної форми, розміром 0,6 – 0,7 мм. Хоботок гризучого типу. Лапки короткі, четверта пара недорозвинена. У вологих приміщеннях може зберігати життєздатність до 2 міс, на холоді швидко гине.
Цикл розвитку. Кліщі проходять повний цикл розвитку (яйце, личинка, протонімфа, телеонімфа, імаго) на тварині за 10 – 14 діб. Вони є постійними ектопаразитами м’ясоїдних.
Епізоотологічні дані. Джерелом інвазії є хворі тварини. Здорові коти й со-
баки заражаються при контакті з хворими. Можливі випадки перенесення збудника гризунами, комахами, а також обслуговуючим персоналом на взутті та одязі. Захворювання реєструють упродовж усього року, але частіше в прохолодну пору. На звірофермах перебіг хвороби має форму ензоотії. Тяжко хворіють м’ясоїдні з 1,5- до 4-місячного віку. Кошенята й цуценята заражаються від самок-матерів. Собаки з довгими вухами хворіють частіше. Більшість котів є носіями кліща, а у дорослих тварин він є коменсалом. Ознаки подразнення у цих тварин виникають тільки спорадично, внаслідок тимчасової активності кліщів. Захворювання серед котів висококонтагіозне. Відомі випадки зараження кліщем людей. У людини він паразитує кілька місяців і спричинює свербіж, запалення зовнішнього та середнього вуха.
Патогенез. Кліщі травмують шкіру внутрішньої поверхні вушної раковини
і спричинюють свербіж. Розчухуючи вуха, хворі тварини забруднюють їх, вна-слідок чого розвивається гнійний отит. Після запалення барабанної перетинки та її перфорації патологічний процес переходить на середнє й внутрішнє вухо, а згодом на оболонки головного мозку. Тварини гинуть внаслідок гнійного менінгіту.
Клінічні ознаки. Інкубаційний період триває 7 – 10 діб. На початку захво-
рювання спостерігається слабко виражений свербіж. З часом помітне занепо-коєння: тварини труть лапами вуха, трясуть головою, бігають по кімнаті чи клітці, пищать, гавкають. У вухах збирається ексудат темно-коричневого кольору з неприємним запахом, який засихає і утворює луски. Від ударів лапою по вушній раковині у котів, собак формується гематома. Пізніше розвиваються ускладнення (кривоголовість, глухота). Тварини швидко худнуть, повільно ростуть і розвиваються. Можливе також запалення оболонок головного мозку, що проявляється судомами, паралічем і закінчується загибеллю тварин.
Діагностика. Враховують характерні клінічні прояви хвороби і підтвер-джують діагноз результатами лабораторного дослідження кірок, взятих з ураженого вуха. Отодектоз диференціюють від екземи, отитів.
Боротьба з саркоптоїдозами
При комплектуванні ферми свинями з інших господарств обов'язковим є дослідження на саркоптоз. При виявленні хворих вся партія тварин обробляється акарицидами. Ефективність такої обробки контролюється клінічними та лабораторними дослідженнями.
Овець при коростяних захворюваннях купають через 3—5 днів після стрижки. Перед купанням тварин витримують 10 год на голодній дієті, а за 1—2 год початку купання їх обов'язково напоюють. Для перевірки на шкідливість емульсії акарициду спочатку купають 5—10 малоцінних овець, потім ще 20—30 тварин. Після цього вичікують 1—2 год перед масовим купанням. Через ванну слід пропускати також і чабанських собак. На початку і в кінці ванни овець занурюють рогачами в рідину з головою на 1—2 с. Тривалість купання 30—60 с. Після виходу овець з ванни їх тримають на майданчику 10—15 хв для стікання акарициду. У холодну погоду овець утримують до повного висихання у кошарі, що добре вентилюється.
Середня норма витрати розчину чи емульсії під час купання овець — 3 л на стрижену і 5 л — на нестрижену тварину. Кітних вівцематок і ягнят до 3-місячного віку купають у ручних ваннах. Ягнят допускають до вівцематок лише після обсихання останніх.
Для купання овець та кіз застосовують: гексалін 0,03%-ний, 0,03%-ний гексаталп, 0,05%-ний неоцидол, 0,25%-ний ціодрин, ТАП-85, 0,15%-ний дурсбан, 0,03%-ний активований креолін, 0,03%-ний збагачений ГХЦГ, педикс-50 0,25%-ний, дикрезил, мило К. Аерозольна обробка овець та кіз проводиться ціодрин-аерозолем (15 г/гол.), а внутрішньом'язові ін'єкції івомеку в дозі 1 мл на 50 кг маси тіла. Дрібну рогату худобу купають з профілактичною метою одноразово, а з лікувальною — дворазово — з інтервалом 10—15 днів. Не слід купати овець та кіз в дощову, жарку та холодну погоду.
При псороптозі та хоріоптозі великої рогатої худоби ефективним та нешкідливим препаратом для лікування та хіміопрофілактики є колоїдна сірка. її застосовують у вигляді 2%-ної суспензії дворазово, через 8—12 днів.
Використовують також акрекс (ізофен) у вигляді 0,1%-ної водної суспензії: 2—3 л/гол одноразово. Тиктак (амітраз) застосовують у вигляді 0,025%-ної водної емульсії. Акарицидами обробляють весь табун при наявності хоча б однієї хворої тварини, Ефективність лікування підвищується, якщо за 2—3 дні до застосування акарициду в шкірний покрив втирати риб'ячий жир або 5%-ну емульсію мила, а потім змочити теплою водою з милом.
У холодний період року рекомендується застосовувати дворазову обробку дустом колоїдної сірки, а також препарати в аерозольних упаковках: акродекс, псороптол, дєрматозоль, ціодрин (60—80 г/гол.).
Табун великої рогатої худоби вважають здоровим, якщо протягом наступного зимового сезону не спостерігалось випадків коростяних захворювань. З метою профілактики тварин випасають ізольовано від поголів'я інших господарів, а нових тварин допускають у табун тільки після попереднього карантинування.
Обробку шкірного покриву коней, уражених саркоптозом, хоріоптозом або псороптозом, також перед призначенням акарицидів починають з обмивання уражених ділянок шкіри теплою мильною водою (3—5%), зольним лугом, 0,2%-ним розчином каустичної соди або ОП-7. В шкіру втирають теплу емульсію креоліну (3%), лізолу (2%), обприскують чи втирають емульсії препаратів гексахлорану (0,025—0,03% гама-ізомеру) мила К (5%), СК-9 (3—4%). Такі обробки повторюють через 7—10 днів з лікувальною метою, а при профілактичній — достатньо одноразової. Після зимової обробки дуетами акарицидів весною коней обробляють 3%-ною суспензією колоїдної сірки (2—3 рази з інтервалом 6—7 днів).
Приміщення, збруя, предмети догляду підлягають дезакаризаційній обробці разом з кіньми. Табун вважають благополучним щодо коростяних захворювань, якщо в наступний зимовий період захворювання не повториться. Хворих на псороптоз кролів лікують аерозолями ціодрину (2—3 г/гол.), псороптолу(3—5г/гол.),дикрезилу(2—3г/гол.).
Для лікування м'ясоїдних при отодектозі застосовують суміш 5%-ної емульсії гексахлорану на рідких мінеральних маслах, масляні емульсії гексаліну або гексаталпу з вмістом 0,03% гама-ізомеру. Ефективна також 5%-на масляна суспензія гордону і 40%-на масляна суспензія фенотіазину. В кожне вухо вводять 1 —1,5 мл препарату два рази з інтервалом 7—10 днів з подальшим масажем вушної раковини. Ефективними також є обробки препаратами з аерозольних балонів: акродекс, псороптол, дєрматозоль, ціодрин. Обов'язково разом з обробкою тварин проводять дезакаризацію приміщень.
Як і для профілактики інших саркоптоїдозів, для запобігання отодектозу надзвичайно велике значення мають карантинні заходи. В звірогосподарства не допускаються собаки та коти.
Для зниження саркоптоїдних кліщів у навколишньому середовищі проводять такі заходи. Враховуючи те, що свербунові кліщі зберігають життєздатність поза тілом тварини близько одного місяця, а нашкірники та шкіроїди — не більше двох місяців, проводять біологічне знезараження приміщень від збудників саркоптоїдозів шляхом виведення з приміщень тварин на вказані вище строки. Предмети догляду та збрую знезаражують 5% емульсією креоліну, а шкірні елементи змазують дьогтем. Залізні предмети обпалюють. Гній знезаражують біотермічно. Приміщення дезинвазують гарячими розчинами та емульсіями названих вище акарицидів, білять вапном. Неблагополучні ділянки пасовищ звільняють від тварин на два місяці. Одяг обслуговуючого персоналу кип'ятять або дезакаризують у параформалінових камерах.
Лекція 16
Тема: Паразитиформні кліщі.
План
1. Систематика паразитоформних кліщів
2. Особливості морфології та біології іксодових кліщів.
3. Боротьба з іксодовими кліщами на тваринах.
Ряд Parasitiformes об’єднує значну групу кліщів. Велике значення для ве-теринарної медицини мають дві надродини — Ixodoidea i Gamasoidea. До надродини Ixodoidea входить дві родини: Ixodidae i Argasidae. Надродина Gamasoidea налічує до 20 родин кліщів, однак у практиці становить інтерес лише родина Dermanyssidae.
Значення іксодових кліщів у патології тварин вперше було встановлено Кільборном і Смітом (1893). Дослідження видатних учених А. А. Маркова В. Л. Якимова, А. В. Беліцера, Р. Коха, А. Тейлера та інших показали, що кліщі є переносниками багатьох збудників протозойних, вірусних, бактеріальних захворювань, мікозів тварин і людей.
Нині відомо 12 родів іксодових (пасовищних) кліщів. З них на території
України зареєстровано 6, які поширені в окремих клімато-географічних зонах. Необхідними чинниками поширення іксодід є оптимальна температура, вологість і специфічна рослинність. Температура повітря й тривалість світлового дня в літній чи зимовий періоди визначають час паразитування кліщів на тваринах.
Морфологія. Розмір тіла іксодід змінюється залежно від фази розвитку та
ступеня насиченості їх кров’ю (від 2 – 7 до 35 – 40 мм). У голодному стані кліщ має сплюснуту форму тіла, а ті, що насмокталися крові, — овально-округлу. У передній частині тіла знаходиться хоботок — гнатосома, який складається з основи хоботка, двох пальп, двох хеліцер і одного гіпостома. Пальпи мають численні сенсорні щетинки і виконують функцію дотику. Між пальпами розміщені хеліцери, озброєні зубцями. Гіпостом також вкритий зубцями, за допомогою яких кліщ фіксується на шкірі тварини. Основа хоботка може мати чотири- або шестикутну форму. Залежно від довжини хоботка кліщів поділяють на довгохоботкових (довжина хоботка перевищує його ширину) і короткохоботкових (довжина хоботка дорівнює або менша за його ширину). На спинній поверхні у кліща є міцний хітиновий щиток — скутум. У самок дорсальний хітиновий щиток вкриває лише передню частину, а у самців — усе тіло. Спереду по краях скутума у деяких кліщів розміщені очі. На вентральній поверхні тіла кріпляться чотири пари шестичленистих лапок. Перший членик, або кокса, кріпиться нерухомо, інші (вертлуг, стегно, гомілка, передньолапка та лапка) — рухливі. Останній членик закінчується присмоктувальною подушечкою і двома кігтиками, завдяки яким кліщ рухається і кріпиться до будь-якої поверхні. З вентрального боку на рівні прикріплення другої пари кокс у кліщів знаходиться статевий отвір, прикритий особливою хітиновою пластинкою, а на рівні четвертої пари — анальний. Спереду або позаду ануса проходить анальна борозна. За її розміщенням кліщів диференціюють за родами. На латеральній поверхні тіла позаду четвертої пари кокс знаходяться дихальця, або стигми, навколо яких є сітчасті пластинки — перитреми.
Цикл розвитку. В своєму розвитку кліщі проходять чотири стадії (яйце, личинка, німфа, імаго). Копулюють вони під час живлення самки. Насмоктавшись крові, запліднена самка відпадає на землю, заповзає в укриття (під листя) проходять чотири стадії (яйце, личинка, німфа, імаго). Копулюють вони під час живлення самки. Насмоктавшись крові, запліднена самка відпадає на землю, заповзає в укриття (під листя,каміння) відкладає від 5 до 25 тис. яєць, після чого гине.
Яйця кліщів овальної форми, буро-жовтого кольору, завдовжки до 0,5 мм. Через 1 – 5 тижнів з яєць вилуплюються личинки, які відрізняються від дорослих кліщів тим, що мають три пари лапок і не мають статевого отвору та дихалець. Вони нападають на дрібних тварин, живляться кров’ю, ростуть і через 6 – 10 діб перетворюються на німфу. Личинки можуть голодувати до одного року. Німфи подібні до самок кліщів, але менші за розмірами. Мають чотири пари лапок і не мають статевого отвору. Німфи нападають на тварин, живляться їхньою кров’ю і через 1 – 2 тижні на тілі або у зовнішньому середовищі линяють, перетворюючись на самця чи самку. На тварин, а також на людей нападають в умовах природних пасовищ усі стадії кліща. Вони безболісно кріпляться в тих місцях, де ніжна й тонка шкіра. Одна самка може виссати до 3 мл крові. Це тимчасові ектопаразити.
Залежно від нападів активних стадій на тварин іксодід поділяють на одно-, дво- і трихазяїнних. До однохазяїнних відносять кліщів, які на всіх стадіях живляться на одному хазяїні. Двохазяїнні кліщі на стадії личинки й німфи паразитують на одній тварині, а у фазі імаго — на іншій. У трихазяїнних кліщів личинка, німфа та імаго живляться на трьох різних хазяях.
Період розвитку однієї генерації кліщів залежить від наявності хазяїв, кліматичної зони і триває від 2 міс до 3 – 4 років. Довжина хоботка, форма його основи, наявність очей, розміщення анальної борозни мають діагностичне значення при визначенні роду кліщів родини Ixodidae.
Рід Ixodes (Ixodes ricinus, I. рersulcatus) — дрібні кліщі жовтого кольору. У самки дорсальний щиток округлий, коричневого кольору. Тіло (ідіосома) має перетяжку. Хоботок довгий. Очі відсутні. Анальна борозна має вигляд дуги попереду анального отвору. Перитреми округлі. Кокса першої пари лапок не-розщеплена. Лапки тонкі, зближені між собою і розміщені в передній третині тіла. Кліщі трихазяїнні, переносять збудників бабезіозу і анаплазмозу великої рогатої худоби. Крім того, I. рersulcatus є носієм вірусних і бактеріальних збудників людини. Біотопами кліщів є хвойні та листяні ліси, кущові зарості на відкритій місцевості більшості областей України.
Рід Hyalomma (Hyalomma scupense, H. plumbeum, H. detritum, H. anatolicum; у тропіках трапляються H. rufipes, H. dromedarii, H. truncatum) — великі кліщі коричневого кольору. У самки дорсальний щиток темно-коричневий, має вигляд комірця. Хоботок довгий. Очі добре виражені. Анальна борозна має вигляд дуги, розміщена позаду анального отвору. Перитреми різної форми. Кокси першої пари лапок розщеплені. Лапки довгі. H. scupense — однохазяїнний кліщ, H. plumbeum, H. detritum — двохазяїнні кліщі, H. anatolicum — трихазяїнний кліщ. Вони переносять збудників бабезіозу коней і анаплазмозу великої рогатої худоби. Біотопами кліщів є нерозорані пасовища та місцевість поблизу дерев, на яких оселяються граки.
Рід Boophilus (Boophilus calcaratus, у тропіках паразитують B. microplus, B. decolоratus) — дрібні кліщі світло-коричневого кольору з жовтуватим відтінком. У самки дорсальний щиток темно-коричневий, має вигляд язика. Хоботок короткий, широкий. Очі маленькі. Анальна борозна відсутня. Перитреми овальні. Кокси першої пари лапок слабко розщеплені. Однохазяїнний кліщ, переносить збудникі бабезіозу і анаплазмозу великої рогатої худоби. Трапляється в Криму. Біотопами кліща є ліси та кущі поблизу гір.
Рід Dermacentor (Dermacentor marginatus, D. рictus) — великі кліщі сріб-лясто-білого кольору. Дорсальний щиток у самок мармуровий. Хоботок короткий. Очі слабко виражені. Кокси четвертої пари лапок широкі. Лапки товсті. Кліщі трихазяїнні, переносять збудників бабезіозу коней і собак, анаплазмозу великої рогатої худоби. Біотопами цих кліщів є ліси, парки зони Полісся, Криму.
Рід Rhipicephalus (Rhipicephalus bursa; у тропіках паразитують Rh. sanguineus, Rh. apendiculatus, Rh. simus, Rh. pravus) — кліщі середнього розміру, коричневого кольору. Дорсальний щиток у самок темно-коричневого кольору, округлий. Хоботок короткий. Очі маленькі. Анальна борозна розміщена позадy анального отвору. Кокси першої пари лапок розщеплені. Rh. bursa — двохазяїнний кліщ, Rh. sanguineus, Rh. apendiculatus — трихазяїнні кліщі. Вони переносять збудників бабезіозу овець і собак, анаплазмозу великої рогатої худоби. Rh. apendiculatus становить найбільшу небезпеку для сільськогосподарських тварин. Він є переносником збудника африканської східно-берегової лихоманки великої рогатої худоби. Біотопами кліщів є цілинні пасовища й випаси з поодинокими кущами. Поширений у Криму і вздовж узбережжя Чорного моря.
Рід Haemaphysalis (Haemaphysalis otophila) — кліщ коричнево-жовтого
кольору. Дорсальний щиток у самок темно-коричневий, трикутної форми. Хоботок короткий. Очі відсутні. Має широкі пальпи, які виступають за основу хоботка. Кокси першої пари лапок розщеплені. Анальна борозна знаходиться позаду анального отвору. Кліщ трихазяїнний, переносить збудників бабезіозу овець і анаплазмозу великої рогатої худоби. На всіх стадіях свого розвитку може нападати на людину. Поширений на пасовищах у південних областях України, Криму.
Рід Amblyomma (Amblyomma variegatum, A. hebraeum, A. gemma) — дов-гохоботкові тропічні кліщі з яскравим щитком. Мають очі. Кріпляться у тварин і людей у ділянці голови. Завдаючи глибоких ран на шкірі своїм хоботком, спричинюють кліщовий параліч. Кліщі трихазяїнні. Переносять збудників ку-гарячки людей і тварин, рикетсіозів великої рогатої худоби й овець, вірусної хвороби овець Найробі, тейлеріозу худоби.
Чисельність кліщів на тварині залежить від ступеня реактивності організму на подразнення та від набутого імунітету внаслідок попереднього паразитування того самого виду іксодід. Набута імунологічна реактивність виражається у вигляді місцевої і загальної реакції організму хазяїна. Місцева реакція виникає в той час, коли кліщ ранить шкіру і вводить хоботок, який проникає тільки в епідермальний шар. Кліщ кріпиться до шкіри за допомогою зубців гіпостома і специфічного секрету «цементу», що заповнює ранку. Одночасно кліщ вводить і секрет з антикоагулянтом та токсичними речовинами. На місці ранки виникають набряк і клітинна реакція з наявністю еозинофілів. Загальна реакція хазяїна на травму шкіри й потрапляння токсичної слини іксодід різноманітна. При масовому нападі кліщів розвиваються пригнічення, анемія, інтоксикація, підвищується температура тіла, знижується резистентність організму. Тварини худнуть, зменшується їхня продуктивність, плодючість самок, погіршуються експлуатаційні якості робочої худоби, розвиваються дерматити, тому якість шкіряної сировини знижується.
Паразитичні членистоногі є носіями збудників небезпечних інфекційний хвороб — ящуру, туляремії, сибірки, бруцельозу, енцефаліту, кліщових рикетсіозів.
Для дослідження безпосередньо на тваринах збирають личинок, німф, імаго іксодових кліщів, вміщують їх у банку чи пробірку і заливають 70%-м спиртом або 10%-м формаліном. Посудину міцно закривають пробкою, наклеюють етикетку, зазначаючи вид тварини, з якої зібрані кліщі, дату, адресу господарства. Оформляють потрібні документи і відправляють у лабораторію ветеринарної медицини.
Профілактика та заходи боротьби. Проводять комплекс профілактичних заходів. Кліщів знищують у біотопах, для чого розорюють і створюють культурні пасовища, міняють їх з урахуванням біологічного розвитку паразитів, переганяють худобу на інші пасовища, отари овець на високогір’я,утримують тварин у стійлах, проводять механічне очищення та дезакаризацію приміщень. Клітки, вольєри, приміщення обробляють за відсутності тварин навесні, а потім у липні – серпні аерозолем аерол-2 (20 мл/м3); суспензіями або емульсіями себацилу, бутоксу, севіну, дикрезилу, бензофосфату, неоцидолу (200 – 400 мл/м2). На тваринах кліщів збирають або знищують за допомогою акарицидних препаратів. Вагітних самок за 30 днів до пологів і молодняк до 3-місячного віку не обробляють. Овець проганяють через пропливні ванни. За допомогою технічних засобів (ОУН-4, ДУК та ін.) велику рогату худобу та коней обприскують розчинами і емульсіями препаратів групи ФОС, піретроїдів з нормою витрати 1 – 3 л на тварину. Корів і кіз обробляють після доїння, застосовуючи байтикол методом поливання спини, 1%-й турингін, дуст колоїдної сірки. Для собак і котів застосовують аерозольні препарати БІМ-1 із розрахунку 10 – 80 мл та БІМ-2 — 5 – 35 мл на тварину; больфо (шампунь, аерозоль, пудра, нашийник); мазь вединол плюс; різноманітні нашийники фірм Bayer, Beephar з терміном придатності від 1 до 7 міс. Добре зарекомендував себе нашийник Kiltix фірми Bayer.
| 
