 |
Золотоніський коледж ветеринарної медицини |
 |
Головна | Лекції "Ентомози" | Реєстрація | Вхід |
 
Меню сайтуПошукКалендар
Архів записівСтатистикаОнлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0 |
Розділ 3. Ветеринарна ентомологія Лекція 13 План
Гіподерматоз — хронічна хвороба, що спричиняється личинками звичайного підшкірного овода (строки) — Hypoderma bovis і південного підшкірного овода — Hypoderma lineatum(родина Hypodermatidae). Характеризується запальними явищами в місцях локалізації паразитів, загальною інтоксикацією організму і зниженням продуктивності тварин. Гіподерматоз завдає великих збитків народному гос-подарству внаслідок втрати великої кількості молока і м'яса та зниження сортності шкірної сировини. Морфологія збудника. Імаго — комахи завдовжки до 2 см, вкриті густими жовтими, оранжевими і чорними волосками. Яйця завдовжки 0,85—0,86 мм. Личинки першої стадії білі, при виході із яйця 0,6 мм, перед линькою — 17 мм. Ротові гачечки у строки розділяються під гострим кутом, у стравохідника передній край загострений, з зубовидним виступом. Личинка другої стадії 18—20 мм, з пігментованими ділянками на місці ротових гачків. Довжина личинки третьої стадії строки 28 мм, стравохідника — 16—26 мм. Лялечки зберігають усі зовнішні ознаки личинок третьої стадії, але вони дещо темніші. Цикл розвитку. Оводи належать до комах з повним перетворенням. По-вний цикл розвитку закінчується впродовж року. Вихід імаго з лялечок від-бувається швидко — за 2 – 3 с. Через 30 – 80 с овід вже може літати й спарюватись. Імаго не мають ротових органів, тому не живляться, а живуть за рахунок поживних речовин, накопичених у личинковій фазі. Живуть оводи 3 – 10 діб, за знижених температур — до 28 діб. Імаго до кінця життя втрачає 36 % своєї маси. Літ оводів залежить від зональних особливостей і температури повітря. В сонячні дні вони починають літати за температури 6 – 8° С, у похмурі — 13 – 14°С. Самці збираються щороку на одних і тих самих місцях, куди для спарювання прилітають самки. Після спарювання самки відразу вирушають на пошуки тварин, щоб відкласти яйця, причому вони можуть долати відстань до 8 км. Під час нападу на тварин вони поводяться по-різному. H. bovis літає біля худоби і видає специфічні звуки, почувши які, тварини намагаються втекти. H. lineatum підбирається непоміченою. Самки відкладають яйця на ділянки шкіри з густим підшерстком (голодна ямка, м’яка стінка черева, пах, передня частина стегон). Личинка всередині яйця формується впродовж 3 – 7 діб. Оптимальна температура для її розвитку — 30 – 32 .С. Личинки першої стадії проникають через шкіру в тіло тварини й мігрують: H. bovis — уздовж великих судин і нервів до хребта і крізь міжхребцеві отвори — в жирову тканину хребтового каналу, а личинка H. lineatum — до стравоходу, де локалізується в його підслизовому шарі. У цих місцях вони знаходяться 5 – 6 міс. Потім переміщуються в ділянку спини й попереку, де формують сполучнотканинні капсули. Для подальшого розвитку личинкам потрібен атмосферний кисень, і вони утворюють у шкірі норицеві ходи. Через 1 – 8 діб личинки линяють і переходять у другу стадію. Розвиток їх під шкірою залежить від кліматичної зони та віку тварини. З часом вони підростають і стають личинками третьої стадії, які виповзають (часто вранці і вдень) через норицеві ходи на поверхню шкіри і падають на землю. Тут вони заповзають в укриття (під каміння, листя, в ґрунт) і через 1 – 7 діб перетворюються на лялечку. Ця стадія триває 20 – 40 діб. Епізоотологічні дані. Гіподермоз досить поширений. Частіше хворіє велика рогата худоба, можуть заражатись коні, вівці, кози та інші тварини. Відомі випадки паразитування личинок підшкірних оводів у людей. Молоді тварини інвазуються в 2 – 3 рази інтенсивніше, ніж дорослі. У деяких регіонах гіподе-рмозом може уражатись до 80 – 100 % великої рогатої худоби. Поширення оводів у окремих зонах має осередковий характер. Стравохідник реєструється в південних регіонах України та інших держав. Патогенез та імунітет. Личинки травмують шкіру, підшкірну клітковину і спричинюють болючість та занепокоєння тварин. Переміщення їх уздовж су-динно-нервових сплетень, а також ріст і розвиток личинок другої й третьої стадій сприяє розвитку запалення, з часом ці ділянки заміщуються сполучною тканиною. Скупчення їх у стравоході може бути причиною функціональних порушень, набряку та зменшення прохідності. Личинки, які потрапляють в епідуральний жир, здатні розривати кровоносні судини й зумовлювати кровотечу, а також параліч тазових кінцівок. Живуть вони за рахунок поживних речовин, які висмоктують з тканин тварини. Продукти життєдіяльності личинок токсичні й завдають шкоди організму хазяїна. Розроблено алергічні і серологічні методи зажиттєвої діагностики гіподер- мозу великої рогатої худоби. Клінічні ознаки. На початку інвазії в місцях проникнення через шкіру ли- чинок спостерігаються свербіж і набряки, які з часом минають. У зимовий період при локалізації личинок у хребтовому каналі порушується координація рухів, тварини тяжко здіймаються. У разі виявлення їх у стінці стравоходу спостерігається відмова тварин від корму й води, оскільки вони не можуть ковтати. Характерні клінічні ознаки з’являються взимку й рано навесні, в період наближення личинок до шкіри в ділянці спини. На шкірі помітні горбки (жовна), в центрі яких через кілька днів утворюється отвір (нориця). Жовна збільшуються в розмірі, з їхніх отворів виділяється ексудат. Шкіра в місцях горбків груба, нееластична. Волосся скуйовджене, склеєне, місцева температура підвищена. При пальпації відмічається болісність. За високої інтенсивності інвазії горбки помітні вздовж хребта, а також на грудях, боках. Тварини худнуть, у корів на 15 % знижуються надої. Діагностика. Враховують епізоотологічні дані й характерні клінічні прояви захворювання, а також під час обстеження в літню пору шкіри великої рогатої худоби на її волоссі знаходять яйця гіподерм. Личинок другої й третьої стадій виявляють візуально і пальпацією спини та попереку з січня – лютого до червня – липня. Крізь норицевий отвір помітні задні дихальця зрілих личинок. Діаметр отвору становить 3 – 5 мм. Крізь такий отвір можна легко вичавити личинку пальцями. Вона пружна, в теплій воді (40 °С) рухається, при натисканні її форма відновлюється. Мертва личинка м’яка, сплющена, у воді не рухається і спливає на поверхню. У разі підозри на гіподермоз ставлять серологічні реакції: ELISA, реакцію непрямої гемаглютинації з використанням діагностикумів, виготовлених з личинок гіподерм і сироватки крові великої рогатої худоби. Патологоанатомічні зміни. Личинок гіподерм виявляють у міжм’язових фасціях, підслизовому шарі стравоходу, хребтовому каналі, підшкірній кліт- ковині спини. Лікування. Проводять ранню (вересень – листопад) хіміотерапію, спрямо-вану на знищення личинок першої стадії в початковий період міграції, і пізню (березень – квітень) — знищують личинок другої й третьої стадій. Застосовують інсектицидні препарати згідно з настановами: першу групу препаратів у вигляді ін’єкцій з діючою речовиною клозантел (роленол, фасковерм, сантел, бронтел) у дозі 50 мг/10 кг маси тіла; другу групу — макроциклічні лактони, або макроліди (аверсект, баймек, бровермектин, івомек, івермек, дуотин, дектомакс), вводять підшкірно або внутрішньом’язово в дозі 1 мл/50 кг маси тіла; третю групу — препарати ФОС (негувон, гіподермін-хлорофос) у дозі 12 – 24 мл на одну тварину, залежно від маси, наносять на шкіру, поливаючи вздовж хребта; четверту групу — гіподектин, гіподектин ін’єкційний, гліцетинат 2%-й. Хворих і виснажених тварин, а також корів за два тижні до отелення інсектицидами не обробляють. Профілактика та заходи боротьби. Проводять комплекс профілактичних і лікувальних заходів. Тварин, заражених личинками оводів і не оброблених інсектицидами, не виводять з приміщення й не випасають. Якщо ступінь інвазії великої рогатої худоби становить 5 % і більше, то восени обробляють усе поголів’я в господарстві й у приватному секторі, а навесні — тільки тих, що уражені. Тварин, що надходять у стадо з іншої місцевості, піддають клінічному й лабораторному (серологічному) обстеженню. Для ранньої хіміопрофілактики рекомендуються зменшені дози бровермектину — 0,25 мл/50 кг маси тіла, але не більш як 2 мл на одну тварину. З початком льоту оводів тварин обприскують розчинами ектоміну, неостомазану, сумінаку та іншими піретроїдами. Повторно велику рогату худобу обробляють через кожні три тижні. Високої ефективності таких профілактичних заходів можна досягти тільки в разі оброблення всіх тварин неблагополучного населеного пункту. Гастрофільоз Гастрофільоз - хвороба коней спричинюється личинками оводів Gastrophilus intestinalis, G. veterinus, G. haemorrhoidalis, G. pecorum, G. inermis, G. nigricornis родини Gastrophilidae і характеризується запаленням травного каналу, іноді випаданням прямої кишки, схудненням тварин. Збудники. G. intestinalis (великий шлунковий овід) — окрилений овід до 20 мм завдовжки, жовто-бурого кольору. Тіло вкрите волосками. На грудях i черевці помітні коричневі плями. Голова жовтувата, спереду опукла. Крила з темними плямами. Лапки розвинені. Самка відкладає за життя до 700 яєць на волосся тварини в ділянці кінцівок, хвоста, лопаток, гриви. Вони жовті, блискучі, клиноподібні, до 1,25 мм завдовжки, з кришечкою на одному з полюсів. У нижній частині яйця розміщений придаток, що має вигляд двох лопатей, які обгортають волосину і за допомогою яких воно кріпиться. Личинки першої стадії веретеноподібні, до 1 мм завдовжки, мають 13 сегментів. Озброєні прямими рухливими приротовими гачками й шипами в три ряди. Паразитують вони на слизовій оболонці язика. Личинки третьої стадії овально-циліндричні, до 20 мм завдовжки. Мають добре розвинені приротові гачки та шипи в два ряди з 2-го по 10-й сегмент. Шипи першого ряду масивні, другого — дрібні. За допомогою гачків і шипів личинки міцно фіксуються до слизової оболонки шлунка і живуть упродовж дев’яти місяців. Навесні вони відпадають від слизової оболонки і з фекаліями виділяються назовні, де перетворюються на лялечок. G. veterinus (дванадцятипалик). Самка чорного кольору, відкладає яйця на прикореневу частину волосся в ділянці шиї, міжщелепового простору. Яйця жовті, добре помітні. Личинки першої стадії мають довгі щетинки на трьох грудних і семи сегментах черевця, розвиваються в яснах коня. Личинки третьої стадії до 20 мм завдовжки, мають шипи по тілу в один ряд. Паразитують на слизовій оболонці дванадцятипалої кишки. G. haemorrhoidalis (вусоклій). Самка чорно-бурого кольору, до 16 мм завдовжки, має триколірне черевце — біле, чорне й руде. Відкладає на губи й волоски навколо них до 160 – 200 яєць чорного кольору. При змочуванні яєць водою чи слиною з них виходять личинки. Вони паразитують на стінці глотки, м’якого піднебіння, кореня язика. Личинки третьої стадії до 18 мм завдовжки, мають шипи, розміщені в два ряди. Локалізуються вони на слизовій оболонці шлунка, перед виходом дозрівають у прямій кишці і разом з фекаліями виділяються у зовнішнє середовище. G. pecorum (травняк). Самка темно-бурого кольору, голова її вкрита жовтими волосками, крила димчасті. Відкладає на траву яйця чорного кольору. Коні заражаються при поїданні трави з відкладеними на ній яйцями. Личинки першої стадії розвиваються в м’якому піднебінні. Личинки другої стадії розвиваються в шлунку і лише незначна їх частина може паразитувати в ротовій порожнині й стравоході. Личинки третьої стадії великі, сплющені в дорсовентральному напрямку, передній кінець їх загострений, задній — округлий. Мають шипи, розміщені в два ряди. В першому вони більш розвинені. Локалізуються личинки на слизовій оболонці шлунка. Перед виходом на лялькування личинки фіксуються на кілька днів до слизової оболонки прямої кишки і набувають зеленого кольору. Виділяються з фекаліями у зовнішнє середовище і відразу перетворюються на лялечок. G. inermis (малий шлунковий овід) — зовні подібний до великого шлункового овода, але менший за розміром (9 – 11 мм), сірого кольору, з плямистими крилами. Самка відкладає яйця на щоки коня. Вони овальні, жовті, з кришечкою. Личинки першої стадії мають веретеноподібну форму, проникають в епідерміс і мігрують до країв рота. Волосся на щоках у місцях їх переміщення випадає. Личинки дозрівають у ротовій порожнині. Від інших вони відрізняються наявністю 11 зон шипів. Личинки другої й третьої стадій локалізуються в шлунку та прямій кишці. Зрілі личинки розміром до 15,5 мм мають сильно загнуті назад ротові гачки. G. nigricornis (чорновус) — овід сірувато-жовтого кольору, середнього розміру, 10 – 11 мм. Самка відкладає до 300 – 350 яєць на щоки або перенісся коня. Тварини _сильно реагують на підліт овода. Личинки першої стадії мають на тілі довгі щетинки. Паразитують у слизовій оболонці щік. Личинки другої стадії проникають глибоко в стінку дванадцятипалої кишки і можуть спричинювати непрохідність. Личинки третьої стадії зеленуватого кольору. Цикл розвитку. Оводи живуть 10 – 20 діб. Самки після спарювання летять на пошуки тварин і відкладають на льоту яйця. Розвиток личинок у яйцях триває 7 – 16 діб. Личинка може зберігати життєздатність у яйці до 3 міс. Щоб вона вийшла з яйця, потрібні тепло (температура 37 – 42 °С), волога і дотик стороннього предмета. Личинки першої стадії, що вийшли з яйця, потрапляють у ротову порожнину коня, кріпляться до губ, язика, піднебіння, ясен і розвиваються 18 – 28 діб. Потім линяють і перетворюються на личинок другої стадії. Розвиток личинок другої й третьої стадій відбувається в травному каналі. Зрілі личинки третьої стадії виділяються з фекаліями у зовнішнє середовище, зариваються в ґрунт, під каміння, листя і перетворюються на лялечок. Ця стадія триває від 2 тижнів до 1,5 міс. Епізоотологічні дані. Гастрофільоз поширений усюди. Коні заражаються у літній період, частіше на пасовищі. Тварини можуть інвазуватись одночасноь кількома видами оводів. На гастрофільоз хворіють коні всіх вікових груп, однак тяжче переносить інвазію молодняк. Патогенез. Личинки своїми шипами й гачками травмують слизову оболонку ротової порожнини, спричинюють її запалення і набряк. Ковтання ускладнюється. У шлунку й кишках личинки утворюють виразки, через які проникає патогенна мікрофлора, спричинюють внутрішню кровотечу, а іноді й проривають стінку. Продукти метаболізму личинок зумовлюють інтоксикацію організму тварин. Хронічне запалення ротової порожнини, шлунка, кишок призводить до різкого погіршення апетиту, анемії, виснаження та загибелі тварин. Клінічні ознаки. Перебіг хвороби х р о н і ч н и й. Її прояви залежать від виду личинок, їх локалізації, ступеня інвазії, загального стану організму тварин. В осінній період спостерігаються виразки на губах, дерматит, стоматит, фарингіт; у холодний період року — ознаки гастроентериту, що супроводжуються періодичними кольками, анемією слизових оболонок, схудненням, спрагою, втомлюваністю, пітливістю. У деяких випадках виникають судоми щелеп, а під час напування розвивається кашель і вода витікає з ніздрів. Іноді після дефекації слизова оболонка прямої кишки вивертається назовні й на ній можна помітити личинок оводів. Патологоанатомічні зміни. При розтині трупа коня на стінці шлунка, дванадцятипалої й прямої кишок, глотки виявляють личинок різних стадій. Вони фіксуються на слизовій оболонці під кутом 45 – 90.. На слизовій оболонці помітні виразки, набряк, гіперемія, дрібні крововиливи. Можуть бути ознаки перфорації стінки шлунка, дванадцятипалої кишки. Діагностика. Враховують епізоотологічні дані, клінічні ознаки, патологоанатомічні зміни. Влітку під час обстеження коней на їхній шкірі виявляють яйця оводів або їх оболонки, у ротовій порожнині — личинок і виразки. (Рот відкривають за допомогою зівника, підсвічують рефлектором, язик витягують або притискають шпателем.) Рано навесні у фекаліях коней виявляють личинок. У разі появи підозри на гастрофільоз застосовують серологічні (РНГА) та алергічні реакції. Як алерген використовують стерильний водний екстракт з тіл личинок. Техніка введення цього алергену коням подібна до малеїнізації. Лікування. Проводять ранню (вересень – жовтень) і пізню (березень – травень) хіміотерапію. У період активності самок оводів коней обприскують розчинами та емульсіями неоцидолу, неостомазану, ціодрину, бутоксу. Ефективне застосування препаратів фенбендазолу (бровадазол, панакур, фенкур) у дозі 75 – 100 мг/10 кг маси тіла з кормом щодня впродовж 5 днів; клозантелу — 50 мг/10 кг 2 дні підряд з кормом; хлорофосу (паста гельмен — трихлорфон і мебендазол або ринтал-плюс — і негувон у дозі 0,4 мл/10 кг разом з водою); івермектину (паста еквалан, аверсект). Ротову порожнину зрошують слабкими водними розчинами інсектицидів. Ефективні глибокі лікувальні клізми з лізолом (5 – 10 мл) на слизистому відварі (крохмалю, льону, рису). Худих і виснажених коней лікують симптоматично. Профілактика та заходи боротьби. Проводять клінічний огляд коней. Очищають від гною денники та конюшні. Миють годівниці, напувалки. Гній буртують для термічного знезараження. З профілактичною метою коням зго-довують свіжий силос. Естроз овець Захворювання овець, спричинюється личинками овода Oestrus ovis родини Oestridae, характеризується запаленням носа, глотки, лобової пазухи, оболонок головного мозку і призводить до виснаження та загибелі тварин. Збудник. Окрилений овечий овід розміром 10 – 12 мм має тіло, вкрите рідкими волосками жовто-коричневого кольору, фасеткові очі бурого кольору. Голова ширша за масивні груди. На середньоспинці помітні чотири прозорі смуги чорного кольору. Крила великі, біля їх основи — три темні плями. Лапки короткі, коричневі, з рідкими волосками. Черевце овально-видовжене. На його коричневому фоні помітні білi плями. Самки народжують 10 – 40 личинок і впорскують їх на льоту або із землі з відстані до 40 см у ніздрі овець. За життя самка народжує до 600 личинок.Личинка першої стадії веретеноподібна, білого кольору, до 1,5 мм завдовжки, рухлива. Має добре розвинені приротові гачки. Шипи розміщені в 2 – 3 ряди з вентрального боку тіла. Личинка третьої стадії видовжено-овальної форми, 10 – 30 мм завдовжки, коричневого кольору, з поперечними смугами. Тіло її з вентрального боку плоске, з дорсального — опукле. Задні дихальця чорні, відкриті. Цикл розвитку. У південних регіонах України та інших держав розвивається дві генерації овечих оводів. Перша триває 8 – 10 міс, друга — від 20 – 30 діб до 3 – 4 міс. У кліматичних зонах з однією генерацією на рік цикл розвитку закінчується впродовж 8 – 11 міс. Імаго живе 12 – 13 діб, за температури нижче 5 .С — до 46 діб і не живиться. Овечий овід літає поблизу місць виплоду, якщо там є вівці. У пошуках тварин самки долають відстань до 30 км. На тварин вони нападають 2 – 4 дні, за зниженої температури — 5 – 6 днів, після чого гинуть. Личинки першої стадії, які впорскує самка в ніздрі тварини, кріпляться до слизової оболонки носової порожнини. Личинки другої й третьої стадій розвиваються у лобовій пазусі та порожнинах основи рогів. Зрілі личинки третьої стадії переміщуються з лобової пазухи назад, у носову, і під час чхання (вранці) потрапляють на землю, де зариваються в ґрунт на глибину до 5 см або ховаються під листя, каміння і перетворюються на лялечку. Ця стадія триває від 2 тижнів до 1,5 міс. Епізоотологічні дані. Захворювання поширене в південних районах. Крім овець хворіють кози. Хворі й старі тварини інтенсивніше уражуються личин- ками оводів. Найвища інтенсивність зараження овець спостерігається під кінець активності самок оводів. Взимку частина личинок гине й інтенсивність знижується, а з березня по червень вона мінімальна, оскільки личинки вже випали і перебувають у стадії лялечки. Патогенез та імунітет. Личинки своїми шипами травмують слизову оболонку носа і спричинюють запалення, тварина починає задихатись. Запалення ускладнюється патогенною мікрофлорою і переходить у гнійно-некротичне, а згодом поширюється на оболонки головного мозку. У разі проникнення личинок у трахею розвивається аспіраторна задишка. У крові хворих тварин виявляють еозинофілію, підвищення активності ферментів, зокрема лужної фосфатази. Клінічні ознаки. Перші ознаки хвороби з’являються влітку. З носових отворів овець виділяється серозний ексудат з прожилками крові. Слизова оболонка носа набрякла, гіперемійована. Вівці трясуть головою, чхають, труться носом об навколишні предмети. З настанням холодів ознаки хвороби відсутні. Іноді помітне збільшення в розмірі підщелепових лімфовузлів. Рано навесні, коли личинки інтенсивно живляться й ростуть, захворювання загострюється. Спостерігається значне виділення з ніздрів ексудату, який підсихає навколо носа і утруднює дихання. Вівці знову чхають, кашляють, труться носом об землю, трясуть головою, при цьому дозрілі личинки третьоїстадії падають на землю. Відмічаються також підвищення температури тіла, кон’юнктивіт, фронтит. У разі запалення оболонок головного мозку порушується координація рухів, спостерігаються судоми, манежний рух («несправжня вертячка»). Тварини відмовляються від корму, худнуть і на 3 – 5-ту добу гинуть. Діагностика. Враховують епізоотологічні дані, клінічні ознаки та патоло-гоанатомічні зміни. Під час обстеження виявляють личинок у носових отворах овець або на підлозі приміщення. Для уточнення діагнозу хворим тваринам впорскують у ніздрі 10 – 20 мл розчину інсектициду. Внаслідок чхання й фиркання личинки випадають. Їх відбирають ватним тампоном, вміщують у лабораторну чашку або кювету і розглядають під лупою. Патологоанатомічні зміни. Слизова оболонка носової порожнини гіпе-ремійована, набрякла, з виразками. На ній помітні личинки. У овець, які загинули від «естрозної вертячки», судини оболонок головного мозку ін’єктовані, передні частки великих півкуль набряклі й пігментовані, в шлуночках і амонових рогах виявляють інфільтрат. Естроз слід відрізняти від ценурозу. Лікування. Проводять ранню (вересень – жовтень) і пізню (березень – травень) хіміотерапію. Застосовують інсектициди згідно з настановами. У період активності самок оводів один раз на тиждень овець обприскують розчинами і емульсіями неоцидолу, неостомазану, ціодрину, бутоксу. У закритому і без протягів приміщенні за температури 16 – 25 .С розпилюють аерозолі арполіт, естразоль. Овець витримують у такому приміщенні впродовж однієї години. Аерозольний балон розрахований на 700 м2 площі й 1 – 2 тварини на 1 м2. Ефективне застосування 1%-х розчинів макролідів у дозі 0,2 мл/10 кг маси тіла. У зонах, неблагополучних щодо естрозу й фасціольозу, тваринам вводять рафоксанід (ранід, урсоверміт) у дозі 75 – 100 мг/10 кг маси; клозантел (бронтел, роленол, сантел) у дозі 50 мг/10 кг маси підшкірно; нітроксиніл (довенікс, тродакс) 150 – 200 мг/10 кг маси тіла разом з кормом. Профілактика та заходи боротьби. Ранню хіміопрофілактику проводять у неблагополучних щодо естрозу господарствах. Обробляють овець і кіз усіх вікових груп, які випасались на пасовищах. Регулярно проводять клінічний огляд тварин. Хворих овець без попередньої обробки інсектицидами на пасовище не виганяють. У період масового захворювання хворі тварини виділяють значну кількість личинок, яких збирають і спалюють. У цей час двічі на тиждень кошари очищають від гною і буртують його для термічного знезараження. Розтин трупів проводять у спеціально обладнаних для цього місцях. Не дозволяється вивозити овець і кіз у благополучні населені пункти без попередньої лікувально-профілактичної обробки їх проти естрозу. Лекція 14
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
uCoz |
Copyright MyCorp © 2024 | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||